Історія освіти у Великій Рудці

Історія розвитку освіти у селі Велика Рудка. Історико-краєзнавчий нарис

У І половині ХІХ століття в усій Російській імперії, в тому числі й в Україні, важливою подією стає відкриття університетів (Харків 1805 р., Київ 1834 р., Ніжин 1820 р.), гімназій, професійних та початкових парафіяльних шкіл. Початкову освіту діти „найнижчих станів” (до них належали й селяни) здобували лише в парафіяльних школах. Однак навіть і початкову освіту простій людині здобути було важко. Крім парафіяльних, діяли ще так звані дяківські школи. Дяк, найнятий селянами, навчав дітей читати й писати за часословом і Псалтирем. Не чинив перешкод царський уряд і тим, хто бажав навчатись у галузі професійної освіти. Царський уряд був зацікавлений, щоб потреби народного господарства поповнювалися фахівцями тієї чи іншої професії. Тому було відкрито ряд ремісничих училищ, шкіл бджільництва, городництва, садівництва та ін. У 1861р. цар своїм маніфестом ліквідував кріпосництво. А у 1864р. було прийнято „Положення 1864р. про школи”. У відповідності до цього „Положення” відкривати школи отримали право як громадські організації, так і приватні особи. Серед тих, хто почав опікуватись освітою селян, були представники духовенства, чиновники земств та управлінь. Перші спогади про школу у селі Велика Рудка сягають на середину ХІХ століття. У 1868 році в с. Велика Рудка було споруджено дерев’яну Миколаївську церкву, перенесену з села Осьмачки, збудовану в 1744р. При парафії і відкрилася школа грамоти та жіноча церковнопарафіяльна школа. За статистичними даними 1883 року з 2132 осіб, які проживали на території Великої Рудки та прилягаючих хуторів, письменними були лише 24 особи, що складає 1.1% до загальної кількості населення, а із 1036 жінок грамотних було лише 2: дружина і дочка пана Ганька П.Н. На цей час у школі навчалось лише 16 хлопчиків, а дівчатка взагалі не навчалися. Даних за інші роки, на жаль, немає. Але зберігся унікальний документ – свідоцтво про закінчення школи грамоти дочкою селянина Бабенко Ганною Василівною, датоване 1906 роком.

У перші роки після революції у селі Велика Рудка була відкрита початкова школа, яка в 1932 році реорганізована в семирічну школу. Школа жила веселим і цікавим життям. Учні не тільки навчалися, але й допомагали місцевому колгоспу „Правда Диканщини”, який тільки-но почав спинатися на ноги.

Ш к о л а    в    д о в о є н н и й    п е р і о д

З 1940 року у школі вивчали українську мову та літературу, арифметику, російську мову та літературу, історію СРСР, історію УРСР, ботаніку, фізику, астрономію, алгебру, геометрію, фізкультуру, каліграфію, німецьку мову, трудове навчання та інші предмети. Директором школи у цей період був Курбацький Андрій Іванович. Учителем початкових класів працював у 1939 – 1940 роках Яценко Платон Іванович. Єдиного шкільного приміщення не було, тому учні навчалися у кількох селянських хатах. Учителі поселялися на квартирах у жителів села, а влада оплачувала їх проживання. У школі були створені піонерська та комсомольська організації. Молодших школярів приймали в жовтенята. У піонери приймали всіх учнів середніх класів.

Ш к о л а   в    р о к и    в і й н и

Мирне життя народу перервала війна. Деякий час школа не працювала, діти не навчалися, молодь вивозили до Німеччини на каторжні роботи. У 1941 році проводжали на фронт вчителів та випускників школи. Не всі повернулися додому. Загинув на фронті директор школи Курбацький А.І., Науменко С.Й. На заклик земляка Сергія Івановича Колісника посилати допомогу фронту відгукнулися не тільки дорослі, але й школярі. Так, учні Ланівської школи зібрали 211 карбованців у фонд дітей-сиріт. Вася Плескач – 14 крб., Вася Кобиляцький – 32 крб. Школа почала працювати, але не вистачало вчителів, підручників, зошитів. До 1 жовтня учні старших класів працювали на колгоспних ланах: копали буряки, картоплю, моркву, чистили кукурудзу, навіть вручну вибивали соняшник. Взимку приміщення школи опалювали дровами. Писали на старих газетах саморобними ручками і чорнилом із сажі чи бузини. Але до знань був великий потяг. За партами сиділи учні-переростки. У дівчат був одяг: спідниці, сорочки з полотна, але сорочка була вишита, а ще для святкового одягу – фарбували полотно. Післявоєнні роки були дуже важкими. 22 вересня 1943 року Велику Рудку було звільнено від німецько-фашистських загарбників. Відновили роботу партійні органи та органи Радянської влади. Комуністична партія прагнула забезпечити контроль над усіма сферами життя, розставляла комуністів на відповідальні його ділянки. Це стосувалося й освіти. Після закінчення училищ та інститутів у Велику Рудку прибули вчителі і почали навчати дітей. Учні закінчували 7 класів, отримували свідоцтва про семирічну освіту і продовжували подальше навчання в інших закладах (технікумах, ФЗУ) або залишалися в рідному селі. Учні продовжували допомагати колгоспу: вели боротьбу з шкідниками с-г культур: збирали довгоносиків на плантаціях цукрових буряків, вирощували зелену масу для маленьких поросят. Велика увага приділялася фізичному загартуванню учнів. Учні, які здали норми з фізичної підготовки, отримували значки БГТО і ГТО. За активну участь у вирощуванні і зборі врожаю на пришкільних ділянках кращих юннатів нагороджували книгами та грошовими преміями. Грошова премія становила від 25 до 150 крб. У той час обов’язковими були роботи на ділянках.

Ш к о л а    у    60 - 80-х   р о к а х

У 1951 році було збудоване шкільне приміщення,

а в 1956 році - друге приміщення.

У квітні 1959 року в Україні Було прийнято Закон "Про Зміцнення зв'язку школи з життям І про подальшій розвиток системи народної ОСВІТИ в УРСР". Згідно даного Закону передбачалось структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмірічного всеобучу, перетворення 10-річніх середніх шкіл в 11-річні, Зміна мовного режиму, створення матеріальної базується на цілі для оволодіння учнямі однією з масових професій. Було визначи політехнізацію школи, її зв'язок з виробництвом. З цією Метою вводився виробниче навчання. Частина зайняти проводився на підпріємствах, у колгоспі І Радгосп. Поширення набува Досвід Створення учнівськіх виробничих бригад різного профілю. Вузі Країни готувалі вчителів виробничого навчання. Однак нестача коштів не дозволила реалізуваті ці плани. Від 11-річкі невдовзі відмовіліся, І в минуле поступово стало відходіті й виробництво. На початку 60-х РОКІВ на теріторії Велікорудківської сільської ради Було 2 восьмірічні школи: Велікорудківська (директор Ільїн Абрам Рафміловіч), Степанівська (директор Чумак Андрій Петрович) та 2 початкові школи: Веселівська (Завідуюча Райда Явдоха Пилипівна) та Ланівська (Завідуюча Кобиляцька Лідія Іванівна ). У Велікорудківській школі працювать учителів з віщою освітою - 9, з середньою спеціальною-12. Учнів початковий класів до 10 років приймав у жовтенята, з 3 класу - у піонері, Шкільна піонерська дружина носила ім'я Олега Кошового. З 14 років кращих учнів приймав у комсомол.

1-й ряд: Ворона В, Каплун М, Кушпіль Ю, Ковпак Ю, Оніпко М. 
2-й ряд: Оніпко М, Кобиляшна Л, Павлій О, Ворона Л., Бречка Н, Листопад О. 
3-й ряд: Плескач Л, Кішінець М, Ільїн Абрам Рафмілович (директор школи), Бідний Григорій Микитович (вчитель), Грубич Л, Плескач Д. 

Зі спогадів про Ланівську початкову школу Кобиляцької Л.І.: „У серпні 1956 року за направленням Диканського РВНО я прибула в хутір Середівка ( пізніше перейменований у село Лани) класоводом і завідуючою початковою школою. Це була дочірня школа Великорудківської семирічної школи. Школа (а це була велика колгоспна хата) стояла на вигоні, без паркану, без садочка чи хоча б дерев, як годиться на Україні. Сіла я на рундук (бо школа була замкнена), стала думу думати, як я справлюсь зі своїми обов’язками господаря цієї незавидної школи. Прийшла техробітниця тьотя Галя, дуже привітна, весела і щира жінка. Відімкнула величезний замок і запросила мене до класів: їх було два.

Зайшла я і була дуже приємно вражена чистотою, затишком приміщення: без жодної подряпинки стояли дерев’яні парти, дошка, підлога виблискувала світло-коричневою фарбою. Шибки вікон такі були чисті, що непомітно, чи є вони взагалі. На широких підвіконнях стояли кімнатні квіти. Я твердо вирішила навести належний лад навколо школи, на її подвір’ї. І вже до 1 вересня навколо школи стояв новий сосновий паркан, а допомогла мені в цьому сільська рада. Я дуже полюбила цю стареньку добру школу! Учні також любили її, берегли все, що було у нас. Серед дорослого населення хутора авторитет учителя був дуже великий. Мене дуже вразило і запам’яталося на все життя, як з повагою ставились до мене, ще молодої дівчини, старші: дідусі при зустрічі знімали капелюха, низенько кланялись і віталися: „Добрий день!” У 1971 – 1972 н.р. була закрита Ланівська початкова школа як неперспективна. З 1972 року по 1986 рік працювала у Великорудківській 8-річній школі класоводом, а потім вихователем групи продовженого дня. У 1986 році пішла на пенсію по вислузі років.” 

У 1966 році Великорудківську школу відвідала колишня вчителька цієї школи інструктор ЦК Болгарської комуністичної партії Роза Іванівна Житкова. Радо зустрічали її колишні вихованці, учні. У книзі почесних гостей вона залишила запис: „Через 25 років я знову відвідала село Велику Рудку. Усі ці роки я ніколи не забувала людей цього села і моїх дорогих учнів (1940 – 1941 роки). Мені дуже радісно бачити ті великі перетворення, які сталися в селі за ці роки. Бажаю вам, дорогі товариші, нових успіхів. Хай живе і міцніє непорушна болгаро-радянська дружба!”

У кінці 50-х – та в 60-і роки у школу приїхали працювати Вовк Віктор Іванович учителем історії та географії, Попадиченко Володимир Іванович учителем біології та хімії. У цей час учителі повинні були готувати саморобне унаочнення й роздатковий матеріал. Проводилися виставки таких виробів. Вимагалося, щоб учні приходили до школи в шкільній формі: дівчатка в коричневих (синіх) платтях і чорних фартухах (у свята – в білих), а хлопчики – в коричневих костюмчиках, щоб обов’язково були носові хустинки. Обов’язковими були політінформації, які проводилися по класах. У школах були шкільні кролеферми. Учні залюбки доглядали і вирощували кролів.

Проводилася робота по озелененню Великої Рудки. Коли в 1961 році був збудований Будинок культури, учні школи посадили навколо нього парк. Без дозволу чергового вчителя в школу не заходили. Чергові повинні були приходити за 20хвилин до початку занять. Під час перерви всі учні виходили з класів і класи провітрювалися. У 1966 – 1967рр. розпочався перехід на нові навчальні програми. У напрямку розширення історії Комуністичної партії трансформувався курс історії СРСР та УРСР, був уведений у 8-х класах курс „Основи Радянської держави і права”, а в 10-х – „Суспільствознавство”. У 1972 році ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну постанову „Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи”, яка негайно була доведена до шкіл. Її прийняття означало, що віднині завданням школи є забезпечення кожного громадянина країни середньою освітою, незалежно від його бажання і соціальної потреби. Таким чином, абсолютна більшість випускників 8-х класів повинна була продовжити навчання в середніх школах або інших середніх навчальних закладах. Почали широко практикуватися малоефективні вечірня та заочна форми навчання, куди примусово направляли всіх, хто у віці до 45 років не мав середньої освіти. Відділи освіти, радянські та партійні органи ввели жорстку систему оцінки роботи навчальних закладів за кількісними показниками. Так, тільки у 1975 році у Великій Рудці заочну школу закінчили Оніпко Віра Михайлівна, Ратушна Марія Антонівна, Парасунько Ніна Василівна, Парасунько Іван Іванович, Супрун Микола Іванович, Бундур Борис Степанович. Велася активна боротьба з другорічництвом, за збереження учнівського контингенту. Такі умови роботи принижували особистість учителя, заохочували до окозамилювання. Учителів перевантажували численними громадськими дорученнями. Вони були лекторами, пропагандистами. На їх плечах лежали завдання по пропаганді матеріалів партійних з’їздів та пленумів ЦК. Вони проводили роз’яснювальну роботу під час виборів до Верховної Ради СРСР і УРСР та місцевих рад. Довгий час працював пропагандистом у Великій Рудці у колгоспній партійній організації Дяченко Андрій Сидорович, а в комсомольській – Пелінська Алла Григорівна, у школі вів заняття в системі політосвіти Вовк Віктор Іванович. У цей же час у кожному районі створюються міжшкільні навчально-виробничі комбінати. Створений був такий комбінат і у смт. Диканька. Проводиться агітація, щоб випускники цілими класами йшли на роботу в колгоспи, радгоспи.

Масовості набирає акція по закриттю малокомплектних початкових і восьмирічних шкіл. Так, у 1972 році були закриті Ланівська та Веселівська початкові школи, учні почали ходити у Великорудківську 8-річну школу. Що стосується ремонту шкільних приміщень, то він здійснювався так званим господарським способом. Інколи такі роботи виконували шефи (колгосп ім. Карла Маркса). Але здебільшого ремонт школи здійснювали учні, вчителі, технічні працівники, рідко батьки. Учителі організовували з учнями своїх класів вирощення зеленої маси для громадського тваринництва ( вівцям гілки дерев), взимку вирощували зелену масу ячменю, а потім відвозили на свиноферму колгоспу для молодняка. Як і в 60-і, так і в 70-і роки в школі проводилася відповідна атеїстична робота. Випускалися атеїстичні газети, проводилися бесіди, лекції. Учням заборонялося відзначати релігійні свята. У такі дні часто організовували так звані „ленінські суботники і недільники”, позапланові спортивні змагання. У 60-і – 80-і рр. учні багато допомагали колгоспу імені Карла Маркса у збиранні овочевих культур, очищенні кукурудзи, було таке, що І чверть (вересень, жовтень) учні 5 -8-х класів взагалі не навчалися. У 1985 -1986н.р. у школі вирощували бичків, кошти від реалізації використовувалися для проведення екскурсій. У школі проводилися предметні тижні, шкільні олімпіади з різних предметів. Учителям, які викладали російську мову та літературу, доплачували до заробітної плати 15% надбавки. У ці роки проводилася велика позакласна робота. Працювали такі гуртки: хоровий (керівник Ільченко Юрій Левкович, хор був одним із кращих у районі), баскетбольна секція, гурток юннатів, літературно-драматичний, танцювальний, авіамодельний, картингу та ін. У 60-і – 70-і рр. учні Великорудківської восьмирічної школи навчалися у 4-х приміщеннях: цегляне приміщення , колгоспний будинок, де зараз знаходиться гараж ТОВ „Обрій” (директор Ковтун С.М.), у цьому приміщенні навчалися учні початкових класів. Навчальні майстерні та один початковий клас знаходилися теж у колгоспному будинку за півкілометра від центрального приміщення.

Це створювало великі незручності педагогічному колективу й учням.

А село росло й розвивалося. Збільшувалося в ньому молодих сімей, а значить і дітей. Стара школа стала затісною. І тому директор школи Дяченко Андрій Сидорович та голова колгоспу імені Карла Маркса Супруненко Олександр Феофанович дійшли спільної згоди: необхідне нове приміщення школи.

Супруненко О.Ф.

Дяченко А.С.

І за кошти колгоспу у 1974 році у березні відкрила двері своїм учням та вчителям нова красуня - двоповерхова школа на 192 учнівських місця ( до речі : це була перша у Диканському районі нова школа). У школі було 9 світлих класів, велика майстерня, учительська, кімната піонервожатої, бібліотека, кабінет директора школи.

Перших випускників у самостійне життя випустив класний керівник Мороз Дмитро Олександрович (всього 14 учнів)

З 1977 року у селі почалося активне будівництво житлових будинків, у які заселялися сім’ї з різних регіонів України. Потрібні були люди різних професій. Щоб більше молоді залишалося вдома, в селі, виникла необхідність відкрити середню школу, і в 1984 році Великорудківська восьмирічна школа була реорганізована у середню (І-й випуск 10 класу у 1985 ‑ 1986 н.р. 18 учнів, директор школи Пелінський Михайло Степанович, класний керівник Бабич Тетяна Василівна.

У 1984 році Степанівська восьмирічна школа реорганізована в початкову. У педагогічний колектив прийшли вчителі зі Степанівської школи: Кузь Лідія Олександрівна – вихователем групи продовженого дня, Тітова Олександра Олександрівна – вихователем ГПД, Люшняк Світлана Павлівна – учитель російської мови та літератури, а також Шокодько Іван Григорович, молодий спеціаліст, учитель історії та географії. У 80-х роках виникла в країні нова освітня ситуація. Це відчувалося і у Великорудківській школі. Далеко не всі випускники оволодівали програмою середньої школи. Заідеологізований виховний процес не передбачав національного і духовного виховання. Шкільна освіта істотно відставала від потреб соціально-економічного розвитку суспільства. Тому система освіти вимагала докорінної перебудови. У 1988 році було розроблено „Основні напрямки реформи загальноосвітньої школи”, в яких передбачалося здійснення змін у системі виховання і навчання підростаючого покоління. Так, у школі було введено факультатив „Сучасна ідеологічна боротьба та молодь”, новий курс „Етика і психологія сімейного життя” та основи інформатики й обчислювальної техніки. Працювали КІД „Планета” (керівник Ребро Любов Петрівна). Перші уроки нового навчального року проводилися часто біля пам’ятника загиблим воїнам. Відповідна робота велася з військово-патріотичного виховання. Були сформовані загони для гри „Зірниця” та „Орлятко”. Щорічно проходили тактичні військові навчання на місцевості, стрільби з МК гвинтівки та автомата Калашникова. Велика увага приділялася харчуванню школярів. У 60‑ті роки учні отримували на великій перерві молоко та чай за рахунок місцевого колгоспу, а пізніше – гарячі сніданки за символічну ціну 5 копійок, які отримували у колгоспній їдальні. У 80-х роках гарячі сніданки та обіди забезпечував Диканський комбінат громадського харчування, обіди готувалися у шкільній їдальні. У 70-х – 90-х роках у Великорудківській школі працювали вчителі: Супруненко Ганна Миколаївна, Ребро Любов Петрівна, Вовк Віктор Іванович, Кислюк Іван Іванович, Толмачов Микола Дмитрович, Толмачова Євгенія Іллівна, Пелінська Алла Григорівна, Гордівська Віра Сергіївна, Заіченко Віктор Іванович, Бирюк Оксана Іванівна, Дяченко Андрій Сидорович, Бабич Тетяна Василівна, Пелінський Михайло Степанович, Ригована Лариса Іванівна, Нерух Лідія Володимирівна, Степарук Любов Іванівна, Скокленьов Борис Євгенійович, Бондаренко Світлана Анатоліївна, Мисик Іван Олексійович, Шокодько Іван Григорович, Мисик Лідія Олександрівна, Люшняк Світлана Павлівна, Тітова Олександра Олександрівна, Глушко Світлана Юріївна, Коваль Надія Олександрівна, Лисова Наталія Андріївна, Лисов Сергій Владиславович, Волошина Наталія Миколаївна, Неділько Зоя Григорівна, Шкурпела Людмила Яківна, Чижма Тамара Василівна, Абдулаєва Лариса Сергіївна, Завгородня Людмила Іванівна, Бородай Василь Іванович, Очкань Володимир Іванович, Кива Валентин Олексійович, Оніпко Ніна Іванівна, Рева Валентина Петрівна, Кива Оксана Миколаївна, Дворник Валентина Дмитрівна, Яковенко Валентина Олександрівна, Волкова Поліна Григорівна, Четверило Віктор Петрович, Демченко Тетяна Олексіївна, Лісовенко Людмила Іванівна, Кальник Андрій Якович, Кальник Людмила Іванівна, Бажан Ірина Вікторівна, Чорновол Лариса Мусіївна, Терещенко Юрій Васильович, Кобиляцька Софія Іванівна, Міщук Віта Іванівна, Кармазіна Людмила Миколаївна, Федорова Світлана Петрівна, Кудря Ірина Іванівна.
З 2001 року працювали Бехтер Ірина Леонідівна, Макаренко Наталія Владиславівна, Марченко Олександр Іванович,  Номерчук Катерина Миколаївна, Тряпіцина Ярослава Вікторівна, Верещак Джоанна Володимирівна, Мартем’янова Віра Петрівна, Кінаш Марина Юріївна, Мансирова Анастасія Магаммадівна, Жданова Людмила Олександрівна, Крупицька Валентина Петрівна, Скрипник Аліна Вікторівна, Дяківнич Василина Володимирівна, Дяківнич Олександр Вікторович, Курін Каріна Василівна, Калініченко Вікторія Андріївна, Ратушна Світлана Володимирівна, Смітюх Наталія Анатоліївна, Сердюченко Світлана Іванівна, Плескач-Лайло Юлія Миколаївна, Листопад Сергій Олександрович..
З 2006 -2007 навчального року розпочав трудову діяльність учителем історії та географії випускник нашої школи Ребро Григорій Миколайович. У 2010-2011 навчальному році в школі введена посада практичного психолога, на яку призначений Одинець Ігор Миколайович. З 2019 року – Скрипник Аліна Вікторівна, з 2021 р. – Шарлай Жанна Павлівна.
Із 2010 року на посаду педагога-організатора призначено Смітюх Наталію Анатоліївну. Також на посаді педагога-організатора працювали Номерчук Катерина Миколаївна, Бондаренко Світлана Анатоліївна, Коробова Вікторія Станіславівна.
З 2012 -2013 навчального року розпочав трудову діяльність учителем трудового навчання випускник нашої школи Кірілов Олександр Васильович.
Уболівали за стан навчання та виховання й були причетними до всього, що відбувалося в школі, старші піонервожаті: Онищенко Любов Петрівна, Толмачова Євгенія Іллівна, Матюшко Павло Васильович, Ребро Тетяна Василівна, Пелінська Алла Григорівна, Артеменко Галина Миколаївна, Поп Володимир Іванович, педагоги-організатори : Дворник Валентина Дмитрівна, Жданова Людмила Олександрівна, Кива Оксана Миколаївна; лаборанти: Бундур (Кива) Оксана Миколаївна, Таран Валентина Петрівна, Гарнишев Сергій Вікторович, Лукаш Наталія Олексіївна, Андрейцева Інна Іванівна, Жданова Людмила Олександрівна, Болтунова Наталія Володимирівна, Бабенко Валентина Василівна; завгоспи: Савка Мар’яна Іванівна, Коваленко Ірина Іванівна, Зінченко Таміла Володимирівна, Дмитренко Марія Федорівна, Ребро Лідія Олексіївна, Яцко Світлана Степанівна, Мамай Катерина Анатоліївна; бібліотекарі: Ребро Любов Петрівна, Мисик Лідія Олександрівна, Дашевська Галина Феодосіївна. З 1989 по 2017 рік бібліотекарем шкільної бібліотеки працювала  Заіченко Людмила Миколаївна. З 2017 року на цій посаді працює Мамай Катерина Анатоліївна.

Велика відповідальність за підтримання чистоти і порядку в школі лежала на плечах техпрацівників. Лише за післявоєнні роки їх працювало більше 30-и чоловік: Дяченко Марія Василівна, Кузь Лідія Пилипівна, Бідна Ганна Харитонівна, Олексієнко Ганна Григорівна, Зегер Тетяна Гнатівна, Тютюнник Тетяна Вадимівна, Мостепанюк Олена Іванівна, Кобиляцька Тетяна Василівна, Демченко Зоя Іванівна, Кузь Валентина Олексіївна, Шестірко Роза Володимирівна та інші.
Сантехніком і кочегаром з 1983 по 2010 рік працював Тютюнник Юрій Михайлович. З 2010 – на цій посаді працює Шевченко Олександр Петрович. Поварі у шкільній їдальні: Нураділова Ольга Василівна, Сидорова Ольга Панасівна, Кулибаба Олена Іванівна, Гарнишева Любов Іванівна, Беберіна Марина Іванівна, Тютюнник Тетяна Вадимівна, Плескач Тетяна Михайлівна, Матюшко Таміла Григорівна, Койнаш Наталія Ярославівна.

Ш к о л а    в    у м о в а х     н е з а л е ж н о с т і     У к р а ї н и

Бурхливим життям жила школа в 90-і роки. Відбулося її перейменування. Із Великорудківської середньої вона стала загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів. У 90-і рр. розпочато добудову приміщення школи, хоча цей задум виник ще у 80-і роки, заклали фундамент, звели стіни, а з 1994 року припинилося будівництво: у держави немає коштів, стала наша добудова довгобудом, а вже в даний час і немає необхідності її будування, адже у 90-і роки різко знизилась дітонароджуваність. Працівники школи підтримали проголошення 16 липня 1990року Декларації про державний суверенітет України. З піднесенням зустріли педагоги та учні повідомлення про прийняття Верховною радою України 24 серпня 1991 року „Акту проголошення незалежності України”. Розбудова незалежної держави проходила і проходить у важких умовах. У середині 90-х рр. упав життєвий рівень жителів Великої Рудки, у тому числі й учителів. По 3 місяці їм не виплачували заробітної плати, на канікулах відправляли у відпустки за власний рахунок. Коштів на ремонт школи держава не виділяла, меблі застаріли, наочні посібники теж, а нового нічого не можна було придбати.

У кінці 90-х рр. на початку 2000р. Великорудківська ЗОШ жила звичним життям. Структурна перебудова освітніх закладів, що проводилася в Україні, дійшла і до Рудки. Заробітна плата вчителів хоч і менша за прожитковий мінімум, однак виплачувалася стабільно. Отримують її вчителі через установи Ощадбанку. На межі тисячоліть школа переходить на 12-річнае навчання. 16.11.2000р. №1717 Кабінет Міністрів України видав постанову „Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання”. З 2001р. ввелася 12-бальна система оцінювання знань, обов’язкове навчання дітей 6-річного віку. Оцінки учням тепер виставляються посеместрово (І і ІІ семестр). Дещо інших форм набуло тематичне оцінювання знань. Серед різних форм тематичного контролю найпопулярнішими стають тестові завдання. Учень отримує право перездати вивчений матеріал за тему протягом 10-и днів з метою підвищення балу.

У цей же час сталися деякі зміни й у проведенні екзаменів. Екзамени в перевідних класах відмінені, а обов’язковими залишились екзамени у випускних класах (9 і 11). Тепер це так звана державна підсумкова атестація, в яку включаються предмети як обов’язкові, так і за вибором. Учні 4 класу також проходять державну атестацію з математики, української мови та читання. З 2007 року випускники 11 класу, хто бажає навчатися у вузах та навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, проходять зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). У результаті парламентських слухань 09.06.2010 року запроваджено 11-річний термін здобуття повної загальної середньої освіти Проблемою залишається забезпечення учнів підручниками, яких не вистачає, так що учні змушені їх купувати на ринках, хоча учні 5 – 9 класів, ті, що навчаються за новими програмами, забезпечуються 100 %. У даний час немає посади старшої піонервожатої, а є педагог-організатор. Змінилися назви деяких предметів. Предмет „Початкова військова підготовка” перейменовано на „Допризовну підготовку юнаків”, а з 2005р. - на „Основи захисту Вітчизни”, з 2007р. – «Захист Вітчизни»; „Основи Радянської держави і права” – у „Правознавство”. „Російська література” – у „Зарубіжна література”, „Суспільствознавство” – у „Людина і суспільство”, з’явилися нові предмети: економіка, Я і Україна (у початкових класах), етика (у 5 і 6класах).

З 2018 року в Укаїні відбувається реформування освіти. Впроваджується НУШ – Нова українська школа. Перший клас за програмою НУШ набрала Мисик Лідія Олександрівна.

У 2020 році у школі відкрито клас інклюзивного навчання, введено посаду асистента вчителя, на яку призначена Шарлай Жанна Павлівна, випускниця нашої школи. З 2021 р. – Кірілов Олександр Васильович.

Новий час вимагає введення нових предметів. З 2020 року у школі введено предмет – хореографія, учителями якого стали Курін Каріна Василівна та Безнос Валерій Васильович, випускник нашої школи, професійний хореограф.

Немає пришкільних ділянок, до 2010 року школа орендувала у Великорудківській сільській раді 10 га землі, на якій вирощувала ячмінь, соняшник, цукровий буряк, а вилучені кошти витрачаються на потреби школи, в основному на ремонт шкільного приміщення, 6 років школа здавала землю в суборенду ПАФ „Подоляка”.

Поточний ремонт класів проводиться за рахунок спонсорських батьківських коштів. Однак ремонт покрівлі шкільної їдальні здійснено частково за бюджетні кошти. Із бюджету району оплачується також електроенергія, газопостачання. Якщо раніше були посади гардеробниці, електрика, лаборанта, заступника директора з виховної роботи, то зараз їх немає, крім півставки лаборанта, а з 2009 року відмінено і це. До речі, великою проблемою у кінці 90-х рр. було питання опалення школи, температурний режим постійно не витримувався, мерзли і діти, і вчителі, часто взимку сиділи учні одягнені за шкільними партами, і тільки з 2002 року школа була, нарешті, газифікована (хоча газ у Великій Рудці - з 1998 року). Тепер більш-менш витримується тепловий режим, хоча ліміти з району доводяться постійно. Ідуть роки. Вступило у свої права третє тисячоліття. Сучасні вимоги до освіти стимулюють педагогів до творчої активності, вдосконалення шляхів та методів навчання і виховання. Учителі школи, втілюючи програму „Освіта” („Україна ХХІ ст.”), формують високий інтелектуальний та культурний рівень своїх вихованців, розвивають нахили та здібності учнів, незважаючи на сучасні негаразди і труднощі.

Педагогічний колектив продовжує працювати творчо, щоб учням було цікаво вчитися, і щоб для них школа стала справді другою домівкою. З 2000 року педагогічний колектив залишається стабільним, тієї плинності кадрів, яка спостерігалася у 80-і роки, немає. Але з Диканьки на роботу в школу приїжджають 5 учителів. Проблема житла була і залишається.

Зараз у школі працює 15 учителів, з них: учителів з вищою категорією – 6, звання „Старший учитель” мають 4, 
з І категорією – 6, з ІІ категорією – 1, спеціалістів – 2. Учителі школи – учасники та переможці районних конкурсів „Учитель року”: Чорновол Л.М. (номінація „Українська мова та література” – 1999, 2004, 2006рр.), Яковенко В.О. (номінація „Початкові класи” – 2006р.), Кива О.М. (номінація „Зарубіжна література” – 2008р.) Учні школи – щорічні призери районних та учасники обласних предметних олімпіад з української мови та літератури, біології, математики, німецької мови. Учні Ребро Григорій, Касян Володимир, Плескач Юлія – учасники обласних олімпіад. У 2001 році в школі створена команда КВК „ Рудка Суперстар” (керівник Кива О.М.), яка неодноразово була в числі призерів.

Гордістю школи та і всього села були 4 учні з родини Касянів Любові Федорівни та Миколи Івановича. Усі їхні діти закінчили школу на „відмінно”, троє з них - з медалями: Касян Вадим, Касян Лілія – зі срібною, Касян Володимир – із золотою. Усіх їх об’єднувала любов до знань, працьовитість, уміння правильно організувати свій час, цілеспрямованість, А це також плоди сімейного виховання. Так, у 2004 -2005 н.р. Касян Володимир став призером районних олімпіад з 7-и предметів. А зараз Касян Валерій – заступник директора центрального продовольчого ринку м. Полтава, Касян Вадим – викладач кафедри інформатики Київського національного економічного університету ім. В.Гетьмана, Касян Лілія – аспірант Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, Касян Володимир –закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, спеціальність „естрадний спів”. Вони розповідають про свої успіхи і досягнення на традиційних зустрічах з випускниками, а також просто відвідуючи школу.

Велика увага приділяється розвитку фізичного виховання учнів. Справжніми ентузіастами своєї справи є учителі фізичного виховання Заіченко В.І. та Бондаренко С.А. Працюють баскетбольна, волейбольна секції, настільного тенісу, проводяться легкоатлетичні кроси, „Веселі старти”. Щороку визначається кращий спортсмен року серед дівчат та хлопців. У 2006 році у районній спартакіаді школа зайняла І місце.

Учителями школи проводилися з учнями екскурсії. Так, діти та вчителі побували в Києві, Харкові, Москві, Волгограді, Донецьку, Краснодоні, Бресті, Одесі, Севастополі, Сумах, Умані. Незабутні враження залишилися від екскурсії на Кавказ. Із вчителям географії Четверилом В.П. та математики Кивою В.О. наші учні неодноразово пройшли туристичними стежками по Криму та Карпатах, а також окремі учні навчились їздити на гірських лижах і спробували себе на схилах Кавказу і Карпат.

За останні роки (зокрема 2006р.) посилилася увага до сільської школи в питанні виконання програми комп’ютеризації сільських шкіл. На сьогодні ми маємо 9 комп’ютерів, обладнаний кабінет інформатики.

 28 березня 2009року відбулося велике свято – 35-річчя школи. На свято прибуло багато гостей: випускники школи, а також заступник голови Диканської РДА Присяжнюк З.Г., начальник відділу освіти Диканської РДА Черкащенко П.М., голова ради ветеранів Диканського району Івашко А.С., який працював заввідділом освіти в час будівництва школи; редактор газети «Коло» Чубенко В.В., сільський голова Калюш В.А., директор СТОВ «Обрій» Ковтун С.М., виконавчий директор СТОВ «Терра-Агро» Яцко В.Ф., голова ради ветеранів Великорудківської сільської ради Безрідний Л.Є., бувший голова колгоспу ім. Карла Маркса Супруненко О.Ф. Свято розпочалося з екскурсії по шкільному музею, а продовжилось у спортивній залі , де гості змогли переглянути концерт, підготовлений учнями школи, а також послухати виступи –спогади випускників та гостей школи. Цього дня поповнилась і матеріальна база школи, бо на дні народження прийнято ходити з подарунками, тож і на це свято – день народження школи - всі йшли з подарунками: від СТОВ «Обрій» директор Ковтун С.М. вручив електричний лобзик, РДА та відділ освіти – принтер, від редакції газети «Коло» - програвач та підписка на газету «Коло», від випускників – програвач, а від випускника першого випускного класу нової школи Мороза П.О. та сільської ради – кошти на обладнання шкільного музею.

Ще дещо про школу та її працівників

По-різному склалися долі великорудківських учителів. Одні прибували і вибували, інші залишилися у В.Рудці. І нині користуються повагою серед жителів села вчителі-пенсіонери Кобеляцька С.І., Ребро Л.П., Пелінський М.С., Мисик І.О., Пелінська А.Г., Ригована Л.І., Заіченко В.І., Рева В.П., Кива В.О.

Віддавши свої знання і вміння, навічно залишилися у великорудківській землі Сердюк О.І., Дяченко А.С., Райда Я.П., Мороз Д.О., Супруненко Г.М., Сорока Г.К., Левадний Т.А., Ільченко І.К., Кобиляцька Л.І, Тютюнник Г.С., Тітова О.О.

Біля 20-ти випускників школи поєднали свою долю з учительською професією. Їх не лякали й не лякають труднощі вчительської праці. Так, у даний час працюють учителями Безноси Віктор, Валерій та Володимир, Брус Тетяна, Бундур Оксана, Жданова Людмила, Федосова Ірина, Ребро Григорій, Лукаш Лариса, Сидоренко Володимир, Кішінець Олександр, Тютюнник Володимир, Кірілов Олександр, Демченко Жанна, Плескач Юлія, Мансирова Анастасія, Мансирова Наталія  та ін.

Великий внесок у справу навчання та виховання підростаючого покоління вносили директори та їх заступники. Директорами школи працювали:

       1957 -1958 рр. – Ільїн Абрам Рафмілович

       1958 – 1964рр. – Медяник Іван Андрійович

       1964  - 1976 рр. – Дяченко Андрій Сидорович

       1976 – 1979 рр. – Мороз Дмитро Олександрович

       1979 – 1981 рр. – Заіченко Віктор Іванович

       1981 – 1982 рр. – Ригована Лариса Іванівна

       1982 – 1988 рр. – Пелінський Михайло Степанович

       1988 – 2018 рр – Заіченко Віктор Іванович

      з 2018 року – Чорновол Лариса Мусіївна.

Заступниками з навчальної та виховної роботи в різні роки працювали Мороз Д.О., Ригована Л.І., Неділько З.Г., Бондаренко С.А., Кива В.О., Кива О.М., Чорновол Л.М., Ратушна С.В.